Подробиці Стрілянини В ЛасВегасі В 2023 Році

В швейцарской деревне Кастагнола в результате аварии погибли 19-летняя внучка бизнесмена Платона Лебедева Диана и ее 23-летний друг. Тела погибших были найдены на дне реки.

Об этом сообщает местное издание Blick.

Сообщается, что иномарка, в которой девушка находилась вместе с другом, вылетела с трассы в озеро Лугано, пробив заграждение. Чтобы поднять из воды искореженную машину, пришлось вызвать водолазов, несколько спасательных судов и один кран.

На странице Дианы в Instagram подписчики уже отреагировали на трагедию. Под ее фото много комментариев с соболезнованиями.

Диана Лебедева была весьма популярной в Москве и считалась яркой персоной среди "золотой молодежи".

Друзья погибшей в социальных сетях уже прокомментировали гибель Дианы. 

"Бог забирает самых лучших", - написала подруга девушки Валерия. 

Твоё лицо стоит перед глазами Я о тебе сижу и вспоминаю, Смотрю на наше фото и невольно плачу, Прости меня, я просто не могу иначе. В своём мобильном номер твой я не стираю Как не звонить теперь тебе не понимаю. Хочу я в трубке снова твой услышать смех Весёлой девочкой ты в памяти останешься для всех! А за окном сегодня льёт холодный дождь, Он знает ты не позвонишь и больше не придёшь. Ты не уснёшь в закат и не проспишь рассвет, Как мне понять Диана ,тебя больше нет! Куда ушла?Зачем оставила родных? А дождь всю ночь мне плакал,диана,он скорбил, Поверь не только он тебя всю жизнь любил! Кто мог подумать Диана, что уйдёшь так рано, Мне люди объяснить пытались, но мне это мало. Мне больно думать, что назад всё не вернуть, Что время людям невозможно обмануть. Теперь живёшь ты только в памяти моей В воспоминаньях наших с тобой летних дней. С твоим уходом в сердце как воткнули нож, Взгляни мне в душу с неба и ты всё поймёшь! Я верю в то, что ты со мною и теперь За что мне Боже, эта череда потерь? Своим уходом ты открыла мне глаза, Ты красотой своей нам освещала дни! Я плачу снова, около окна стою И в звёздном небе вновь тебя я узнаю. И я мечтаю Диана , что твоя душа Приют в раю любви и сладких снов нашла! #тынавсегдавмоемсердце #vilaifriddiana

Фото опубликовано Alina Andrianova (@777alinka)

"Твое лицо стоит перед глазами. Я о тебе сижу и вспоминаю...", - написала еще одна девушка.

"Эта прекрасная блондинка, ангел Диана, сегодня разбилась в автокатастрофе. Вечная память!", - подписала видео еще одна знакомая погибшей.

Ранее сообщалось, что в страшном ДТП разбился автобус с чиновниками.

Влада також повідомила:

Що розповіла подруга Паддока

"Секретне життя"

Чи призведе напад до посилення контролю над зброєю?

Українські аграрії з початку 2017-2018 маркетингового року експортували вже більше 10 млн тонн зернових і 1,3 млн тонн олійних. Та, незважаючи на непогані показники, які демонструє країна в останні роки, ми поступово здаємо окремі ринки своєму основному конкуренту – Російській Федерації. Зокрема, мова про Єгипет, який колись вважався одним з основних місць збуту для українських зернових. Росія зібрала цього року на 10 млн тонн більше зерна, ніж очікувалось, що дозволяє їй вести агресивну політику і в експорті. На думку президента Української зернової асоціації (УЗА) Миколи Горбачьова, країна-агресор може потіснити Україну і в Азії.

Про те, що потрібно робити українським виробникам, як на зовнішню торгівлю зерновими вплинула Зона вільної торгівлі з ЄС, які ринки для України на сьогодні є найбільш перспективними, голова УЗА розповів в інтерв’ю «Главкому».

Чи відчули українські експортери зерна результат від Зони вільної торгівлі з Євросоюзом?

Головна перемога в тому, що відкриття зони вільної торгівлі з ЄС стимулює наших чиновників імплементувати європейські норми. Це перемога у просуванні українських товарів до Європи. Наша продукція сьогодні менш конкурентна від європейської, проте тепер вона буде покращуватися. Від цього виграють і внутрішні споживачі також.

«Наша продукція менш конкурентна». Це стосується і зерна?

Вона менш конкурентоспроможна у зв’язку з тим, що у нас досі не змінені стандарти. Вони писалися ще в часи СРСР, коли наша країна була імпортером пшениці. Основну частину пшениці ми завозили, наприклад, з США. І всі норми і стандарти у нас прописувалися виключно для переробників всередині країни. Сьогодні, коли ми щорічно виробляємо 26-27 млн тонн пшениці, з яких 17,5 млн тонн експортуємо, звісно, треба більше звертати уваги на зовнішні ринки та зовнішні стандарти.

Що сьогодні не так з українською продукцією? Що конкретно треба покращувати?

Окрім того, що потрібно покращувати якість води, що використовується, також потрібно покращувати, наприклад, якість борошна, якість хліба, що випікається. А для цього потрібно змінити процеси, описані в стандартах ще в радянські часи. Про що саме мова? От у Франції для випікання хлібу використовують пшеницю більш низької якості, але отримують більш якісний хліб, ніж у нас. Бо у них є можливість це борошно змішувати з іншими добавками, в тому числі, із клейковиною. Суху клейковину можна додавати в борошно зі слабкою клейковиною і отримувати його вищої якості.

Що для українського експорту зерна означають квоти, отримані з початком дії зони вільної торгівлі?

Квоти на зернову продукцію виглядають смішно. 37% нашої зернової продукції йде в країни Євросоюзу. А нам виділяють просто смішні квоти. Ну, наприклад, за квотами ми можемо експортувати 625 тис. тонн кукурудзи. А ми туди відправляємо близько 5 млн тонн. Оці безмитні 625 тисяч – це, звісно, додаткова можливість. Але за великим рахунком для зернового ринку це абсолютно ніщо. Економічний ефект від таких квот нульовий.

«Україна втрачає ринок Єгипту»

Ви зазначили, що 37% української зернової продукції нині йде на європейські ринки. Інші важливі напрямки це – Північна Африка і країни Азії.

Якщо за відсотками: то за минулий сезон ми направили в Європу, як я вже сказав, 37%, близько 30% – до країн Північної Африки, і ще близько 30% – в азіатські країни, наприклад, до Індії, Індонезії.

Важливим для українських зернових вважається ринок Єгипту. Які прогнози цьогоріч?

В цьому році є певні складнощі. Єгиптяни змінили якісні показники, за якими вони купують пшеницю. Якщо до цього вони купували пшеницю з протеїном 11,5 і ми досить успішно з ними торгували. То з нинішнього сезону купують пшеницю із протеїном 12,5. А у нас такої пшениці в Україні 15-20%, і ми надаємо перевагу тому, щоб залишати її всередині країни. Тому Україна і втрачає ринок Єгипту. І стає тут неконкурентоспроможною, наприклад, у порівнянні з Росією. Так що треба дати чіткий посил нашим виробникам: треба поліпшувати якість зерна.

В чому різниця між українським та російським зерном?

Для того, щоб пшениця виросла із великим вмістом клейковини, потрібна велика сума вегетативних температур. Іншими словами, потрібно, щоб було більше сонячних днів, ніж хмарних. Росія експортує зерно, яке, в основному, вробляється на півдні. Це Краснодарський та Ставропольський край - це еквівалент нашої Одеської області. Відповідно, вміст клейковини у пшениці там більше, ніж у нас. Тому експортний потенціал Росії щодо пшениці з високим вмістом протеїну вище, ніж в Україні.

На яких ринках ми найзапекліше конкуруємо з Росією?

В цьому році Росія виростила на 10 млн тонн більше пшениці, ніж вони самі очікували. Травневий прогноз був на рівні 72 млн тон, а врешті вийшло 82 млн. При загальному світовому обсязі торгівлі 180 млн 10 млн тонн - це дуже значна кількість.

Вони демпінгують цінами і є нашими прямими і найпершими конкурентами у торгівлі пшеницею не лише у чорноморському регіоні, а й на світовому ринку на всіх напрямках.

Наш зерновий ринок дуже конкурентний. І якщо раптом виявиться, що з Росії вантажити пшеницю вигідніше, Європа почне купувати пшеницю за дешевшою ціною. Але Європа в основному імпортує фуражні зернові. Тому, думаю, зі збільшенням виробництва в Росії пшениці, ми не втратимо ринок ЄС. Але, на жаль, вже втрачаємо ринок Єгипту. І в Азії Росія теж нас може потіснити.

Нам потрібно розширювати ринки збуту, шукати нові. Ну і окрім цього, звичайно ж, поліпшувати якості товару.

Окрім Росії, з ким ще конкурує Україна зі своїм зерном?

Зерно пшениці: США, Австралія і Франція. Але наше розташування в Чорному морі підкреслює прямого конкурента – Росію.

Якщо взяти кукурудзу, то Україна вирощує десь 25-27 млн тонн кукурудзи щорічно останні п’ять років. В минулому році ми експортували навіть трохи більше 20 млн тонн. І в цьому році, думаю, потенційний експорт не менший. Але тут вже інші конкуренти. Тут нам Росія не конкурент, вони вирощують небагато кукурудзи. На цьому ринку ми конкуруємо з Аргентиною, Бразилією і США.

«Індія купила у України 3 млн тонн пшениці в минулому році»

Ви зазначили, що Україні потрібно розширювати свої ринки. Де саме ви бачите потенціал?

В першу чергу, потрібно звернути увагу на азіатські країни.

Індія купила у України 3 млн тонн пшениці в минулому році. І у них приріст населення щорічно становить близько 30 млн людей. Через рік ці маленькі люди вже можуть їсти хліб. І думаю, імпорт в Індію буде тільки збільшуватися. Я нещодавно звідти повернувся і можу сказати, що економічна ситуація, яка склалася, стимулюватиме імпорт пшениці з усюди. Індійська економіка зростає, рівень життя населення підвищується, споживання продовольчих товарів буде зростати. При цьому можна відзначити тенденції щодо ерозії ґрунтів в Індії. Не думаю, що можливий якийсь технологічний стрибок, який дозволить Індії вирощувати набагато більше продукції. А от задовольняти попит населення доведеться. Тому тут є потенціал для нас.

Ще для нас дуже цікаві ринки Індонезії, Тайваню, Таїланду, Китаю. І ще для нас, звісно, дуже цікавим є ринок В'єтнаму. Але вже другий рік ця країна для нас є закритою.

Чому?

Кажуть, що в 2015 році хтось завіз два контейнери (кожен по 25 тонн, тобто загалом 50 тонн) ячменю з підробленими українськими сертифікатами. Це стало причиною для закриття всієї країни. Виглядає не логічно. І не факт, що це український ячмінь був.

Щодо цього вже неодноразово звертались в Держспоживслужбу до фітосанітарного контролю. Але конкретних дій вони поки не вжили.

А чого саме ви від них очікували?

Вони, як мінімум, мали почати якийсь діалог з цієї країною. Ми (Українська зернова асоціація. – «Главком») запропонували навіть взяти на себе частину витрат, якщо такі не закладені в бюджеті держави, для відрядження наших держслужбовців до В’єтнаму для проведення переговорів. Ми самі не можемо владнати цю ситуацію. При торгівлі між країнами підписуються державні договори про фітосанітарний контроль, Асоціація не може їх підписувати.

Ви зазначили, що нещодавно повернулись з Індії. З ким і про що там домовились?

В Індії ми зустрічались, якщо перевести на наші посади, з головним фітосанітарним лікарем країни та імпортного зерна, та з міністром продовольства і переробки.

Індія вимагає від нас того, щоб для знищення всяких комах, ми проводили фумігацію зерна при експорті препаратом, зареєстрованим у них. Це бромметил. Але у нас цей препарат не зареєстрований. Більш того, він заборонений в Європі. До того ж, його використання у нас не є ефективним. При температурі мінус 8 він починає кипіти і не дає жодного ефекту. А для нас така температура взимку - не дивина. Тому для нас цей препарат абсолютно неприйнятний. Ми ведемо переговори з Індією, щоб вони дозволили нам проводити фумігацію нашими препаратами, якими користується вся Європа і весь світ. Це фосфін. Наразі індійська сторона зі свого боку замовила дослідження в своєму інституті нашого препарату. За результатами буде прийнято якесь рішення.

Ви говорили, що минулого року Україна відвантажила в Індію близько 3 млн тонн пшениці. Щорічно ми відправляємо туди близько 100 тис. тонн гороху. Метод фумігації цих поставок влаштовував покупця?

Ні. Вони постійно пишуть нотифікації, говорять, що їм доводиться перефуміговувати зерно. Тому експортери свідомо можуть не вносити потрібну норму фуміганта тут, бо знають, що там все одно будуть його перефуміговувати.

А чим так шкідливий бромметил, яким користується Індія?

Він сильно отруйний. Для того, щоб проводити фумігацію ним, потрібно команду з корабля відселяти. І він руйнує озоновий шар. Тому його майже ніхто не застосовує.

Якщо говорити про азіатські країни, то, певно, що проблема, подібно тієї, що ми зараз маємо із фумігацією зерна для Індії, буде не поодинокою?

Основна проблема – азіатські країни знаходяться в іншому кліматичному поясі. Ті захворювання, які існують в Україні, для нас не критичні в силу того, що у нас під час зими багато шкідників в полях вимерзають. Вони не несуть ніякої загрози на наступний сезон. В азіатських країнах не буває зими і, відповідно, поширення фітосанітарних, карантинних захворювань рослин можуть призвести до ураження ґрунту. Азія хоче мати тут більший контроль у зв'язку з тим, що є певний ризик при завезенні зерна. Якщо все зерно потрапить на млини або комбікормові заводи, то ризик теж невеликий. Але можна припустити, що частину цього імпортного зерна посіють.

«Ніякої кризи з продовольством і близько не видно»

З початку 2017-2018 маркетингового року Україна вже експортувала 10 млн тонн зерна. Чи не доведеться нам пізніше вирішувати проблему внутрішнього дефіциту з такими темпами експорту?

Україна в минулому році експортувала понад 47 млн тонн зернових і олійних. В цьому році, думаю, загальна цифра буде приблизно така ж, плюс-мінус мільйон. Подивимося на врожай кукурудзи і сої. Якщо розбити це по місяцях, то пік експорту припадає на листопад-грудень-січень. В цей час ми експортуємо по 5 млн тонн в місяць. Можна сказати, що зараз ми знаходимося в паритеті середньорічного експорту за останні три роки. Я намалював з цього приводу графік.

Я також взяв врожайність пшениці за 2015 рік в центнерах і провів паралель із 2017 роком. Врожайність вища. Зробив і порівняння у відсотках. Практично усюди по регіонах збільшення відбулось на 37%, 38%, 50% за два роки.

За моїми підрахунками, зернових та олійних в Україні буде зібрано, як мінімум, 85 млн тон, і ніякої кризи з продовольством і близько не видно. Минулого року на експорт пішло 47,7 млн тонн зернових та олійних, в цьому році, очікування до 49 млн тонн. Якщо тенденція використання новітніх технологій та збільшення врожайності (як це було в останні 15 років) триватиме, то до 2022 року ми зможемо вирощувати біля 100 млн тонн і експортувати на рівні 71 млн тонн.

Озвучте ще цифри експорту зернових по культурах і країнах. Чого і куди сьогодні більше експортує Україна?

Топ-напрямки за 2016-2017 рік - це Єгипет, Іспанія, Індія.

«Місткість портових складів становить 3,5 млн тонн зерна»

Які обсяги зернових через які порти проходять?

88% експорту зерна відбувається через чотири порти: Миколаївський, «Южний», «Чорноморськ» і Одеський.

Інфраструктура українських портів покращується?

Перевалка зернових в портах – досить прибутковий бізнес. Тому бізнес продовжує інвестувати в портові термінали. За останні 20 років ми побачили значний приріст. На сьогодні загальна місткість портових складів становить 3,5 млн тонн зерна. Тобто в складах в порту можна скласти 3 млн тонн зерна.

Цього достатньо?

На даному етапі так. У нас трохи більше тисячі внутрішніх елеваторів, на яких можна зберігати близько 37 млн тонн. Тобто виходить, що 10% можна зберігати в портах. Але оборотність портового терміналу в рази вища за оборотність елеватора. Якщо взяти оборотність портового терміналу, то за деякими терміналами ця цифра сягає 20 раз за сезон. На сьогоднішній момент наші портові потужності дозволять нам відвантажити експорт на рівні 60 млн тонн зерна. Проблеми в портовій інфраструктурі не існує. І динаміка будівництва нових терміналів показує, що ситуація буде поліпшуватися.

От, з чим проблема є, так це із наявністю вагонів-зерновозів. Держава їх не будує взагалі. За роки незалежності держава не збудувала жодного вагона-зерновоза. Вони всі старі, у незадовільному стані. І не створюються економічні умови для того, щоб бізнесу було вигідно купувати приватні вагони. Оборотність приватного вагону гірша за оборотність державного вагону.

Скільки в Україні зараз є вагонів, які можуть перевозити зерно?

Близько 15 тисяч. Серед них 11 тисяч – державні вагони інвентарного парку. І близько 4 тисячі – приватні, це вагони звідусюди, в тому числі, орендовані та залучені з інших країн. Якщо уявити, що всі вагони будуть працювати 365 днів на рік і будуть везти тільки зерно, то нам їх вистачить. Бо для нашого експорту треба 15 тисяч вагонів.

Але ж вони не будуть працювати 365 днів на рік.

Звичайно. І значна їх частина – від тисячі до двох тисяч – постійно перебуває у ремонті. Тому ми оцінюємо реальний дефіцит у чотири тисячі одиниць.

Яка позиція «Укрзалізниці» у цьому питанні?

Були зустрічі з керівництвом. Зернова асоціація пропонує зробити дисконт на перевізні платежі для нових вагонів на рівні 30% від всіх платежів при перевезенні зерна залізницею. Це дасть змогу стимулювати виробництво вагонів. Якщо перевести на звичайну мову, то нехай старі вагони їздять за одним тарифом, а для нових вагонів, що будуть будуватися, треба робити дисконт 30%. В цьому випадку бізнес сам візьме і збудує вагони. І протягом п’яти років дії дисконту відбудеться якась окупність. Таким чином, через п’ять років Україна буде забезпечена вагонами і буде загальний тариф на всі вагони, враховуючі приватні.

Раніше йшла мова про закупівлю експортерами рухомого складу та передачі його у фінансовий лізинг «Укрзалізниці».

«Укрзалізниця» виходила з пропозицією: бізнесу пропонували купити ці вагони і передати їх в лізинг. Але, на жаль, репутація «Укрзалізниці» не дозволяє західним компаніям, основним експортерам, передати вагони в лізинг такій державній компанії. Ця схема практично – «мертвонароджена дитина». Ніхто із західних компаній на таке не піде. Тут питання не в прибутковості, а, скоріше, в гарантіях повернення інвестицій. Тому треба розробляти якусь іншу модель, яка б дозволила будувати вагони. Але ми наразі задоволені тим що є постійний діалог з «Укрзалізницею». Вперше нам показали фінплан «Укрзалізниці». Тобто динаміка комунікації позитивна. Хоча ніяких кроків ще не зроблено, компромісу поки нема. Ми спільно над цим працюємо.

«Досвід показує, що бізнес аполітичний»

Проблем із підвезенням зерна до портів не має тільки «Нібулон»? Це дійсно так?

Не зовсім.«Нібулон» – поважна компанія, яка вже 20 років робить інвестиції у власну інфраструктуру. Вони збудували кілька елеваторів, які в тому числі, знаходяться на річці. І у них є суднобудівельний завод. Логістичний ланцюг через річку дуже ефективний, набагато вигідніший, ніж залізниця чи автотранспорт. Але річкою перевозяться лише трохи більше, ніж 2 млн тонн зерна. При загальному експорті у 47 млн тонн – це на рівні 5%. Тому не можна сказати, що це стратегічна частина.

Потрібні якісь крокі, які збільшать пропускну спроможність річкового транспорту, тоді і відбуватиметься відвантаження зерна не тільки «Нібулоном», а й іншими компаніями. Та й не кожен може вийти на ріку. Бо не кожен може купити суднобудівельний завод і, відповідно, отримати баржі. А баржі, які вже є, не так сильно підходять для ріки, як нові, побудовані «Нібулоном».

Скільки із загального обсягу зерна на експорт до портів перевозиться автотранспортом?

Із 47 млн тонн автотранспортом перевозиться десь близько 11 млн тонн. Близько 2 млн тонн, як я сказав, річкою. Усе інше – залізницею.

Логістичну кризу спровокували обмеження, які вступили в дію минулого року, щодо перевезення автотранспортом. Було встановлено, що маса авто не може перевищувати 24 тонни, це суттєво скоротило обсяги перевезення автотранспортом. Такі дії уряду збільшили навантаження на залізницю. Це сильно відчули всі експортери минулого сезону. Я вважаю, що цей крок держави дуже недалекоглядний, бо не було запропоновано альтернативи. Через такі рішення може дуже постраждати сільське господарство в цілому. Наразі частина нерозумних рішень, які можуть бути прийняті Міністерством інфраструктури, може призвести до скорочення виробництва зерна в Україні. Ми беремо участь в робочих групах і з Мінагро, і з Мінінфраструктури, ведемо переговори. Розуміння проблеми є, але політична боротьба заважає знайти раціональне зерно.

Будівництво Керченського моста є проблемою для транспортування зерна з портів Бердянська і Маріуполя?

Так, бо через це буде обмежений прохід великотоннажних суден в ці маленькі порти. До цього моменту можна було заходити туди великим кораблем, вантажити частину вантажу і йти в інший порт. Там осадка (глибина в порту) невелика, завантажити багато зерна не можна. До 10 тисяч тонн максимум. Але можна було потім довантажуватися в інших портах. На сьогодні там можна вантажитися тільки невеличкими кораблями.

Далі цей маленький корабель може або в Туреччину, наприклад, або підпливати до великого судна і перевантажуватися. Але це додаткові логістичні витрати.

Треба домовлятися з Росією, щоб кораблі там могли проходити?

Не українські експортери ведуть переговори. Корабель іде під будь-яким прапором. Ми ці кораблі фрахтуємо, тобто це можуть бути судна з будь-якої держави. Відповідно, судновласник самостійно веде переговори про перехід каналу. Як правило, з цим не виникає труднощів ніде в світі. Досвід показує, що бізнес аполітичний. Тому проблеми, які можуть тут виникати, лежать виключно в економічній площині.

Скільки зерна завантажується в портах Бердянська та Маріуполя за сезон?

За сезон в Бердянську – трохи менше мільйона тонн. В Маріуполі – трохи більше 600 тисяч тонн. Для прикладу, в Миколаєві – 12,5 млн тонн. Бердянськ займає трішки більше 2% в загальному експорті, а Маріуполь майже 1,5%. Це незначні об’єми. Проте ці порти в Азовському морі дають доступ сільгоспвиробнику до портів, це скорочує логістичні витрати. Тим, хто вирощує зерно в Донецькій, Запорізькій областях, вигідніше його там продавати, ніж транспортувати до Одеси. Бо транспортна складова буде дуже суттєва.

«Члени УЗА виконують 90% експорту зерна»

Назвіть ТОП найбільших українських експортерів зерна за минулий сезон.

У нас в асоціації більше 30 членів і вони виконують 90% експорту зерна з України. З топових не є нашим членом лише Державна продовольча-зернова корпорація (ДПЗКУ).

Чи є зараз проблеми із поверненням НДС експортерам?

В цьому сезоні все достатньо добре.

А з оформленням податкових накладних?

У експортерів – ні. Такі проблеми виникають у сільгоспвиробників. Народний депутат Ніна Южаніна зареєструвала спеціальний проект закону. Будемо обговорювати зміни, що плануються. Тільки після обговорень я зможу висловити позицію Української зернової асоціації. Та, скажімо, ситуація не ідеальна.

Чи правда, що зараз хочуть повернути норму, що забороняє змішувати зерно різних партій на зерносховищах?

Розмови ведуться і це жахливо.

Але не так давно ця норма діяла.

І це теж було жахливо. Іноземцям важко пояснити, чому у нас на зерносховищах не можна було змішувати різного класу пшеницю. Вони не розуміють, як це. Тобі кажуть: «Ну, я ж купив зерно?». Ти: «Купив». Тобі: «Я його поклав на свій елеватор». Ти: «Так, на свій». Тобі: «Фермер, сільгоспвиробник гроші отримав?». «Отримав». «Він може далі сіяти?». «Так». Питання: «Чому я не можу далі робити з цим зерном все, що захочу?».

Оці питання ставлять наші члени. Наприклад, в Україні пшеницю поділяють на шість класів. Чому мене змушують їх розсипати за класами і так зберігати? От, наприклад, коли у мене є три банки на елеваторі. Мені треба приймати лише три класи? Чи докупити три банки? В будь-якому випадку це робить логістику в сумі менш ефективною. Та й ми, як країна-експортер, повинні орієнтуватися на зовнішні ринки. Там немає поділу пшениці на шість класів. Там є продовольча і фуражна пшениця.

Продовольча з різним вмістом протеїну. Та це уже договірні відносини між покупцем і продавцем. Якщо хтось хоче купити пшеницю із вмістом там протеїну 12, то я, як продавець, маю це забезпечити. Я можу, наприклад, змішати 11,5 і 12,5 і отримати у себе на елеваторі однорідну пшеницю з протеїном 12. І мій покупець буде задоволений.

Ще недавно можна було змішувати лише на кораблях. Таким чином купувалися пшениця 12,5 і 11,5 і змішувалася на борту корабля. Але технічно це відбувалося так: насипав 11,5, зверху насипав 12,5. В країні, де зустрічають пшеницю, вона спочатку доброї якості, а знизу, як виявляється, гірша. І потім кажуть: українська пшениця погана. До того ж, часто в кінцевому порту на один корабель є кілька покупців. Комусь дістанеться верхній кращий шар, комусь - нижній, гірший. І отой другий більше не купить в нас зерно. Тому ми програвали нашому найближчому конкуренту Росії в однорідності зерна. Що призвело до зменшення його вартості в порівнянні з країною конкурентом.

Зараз можна змішувати на елеваторах. Але Мінагро взяло повний курс на введення норм, які знову заборонять нам це робити. І мета у них ілюзорна.

Яка?

Найчастіше ми про це говоримо із заступником міністра аграрної політики Оленою Ковальової. Вона мотивує це тим, що таким чином контролює продовольчу безпеку країни. Смішно. Бо хто мені забороняє купувати пшеницю з високою якістю і її експортувати? Ніхто. Яким чином це впливає на продовольчу безпеку? Ніяким. Я знайомий з продовольчою безпекою близько. Введення регуляторних норм, які заборонять змішування, ніяким чином не поліпшить і не змінить стан. Думаю, це більше потрібно виробникам борошна, які в технологічному процесі самі змішують зерно. Але ж і всім іншим хочуть заборонити. Та ми всередині країни споживаємо близько 5 млн тонн пшениці, а експортуємо 17 млн тонн. Але чомусь орієнтуватися повинні на оці 5 млн. Цей рудимент «я хочу все контролювати» прийшов з радянських часів і повинен відійти.

«Урожайність нашої пшениці на рівні чотирьох тонн з гектара»

Яка нині динаміка експортних цін на зерно?

Ми – країна-експортер: внутрішнє споживання усіх фуражних та продовольчих зернових – трохи більше 20 млн тонн. А експортуємо ми більше 45 млн тонн. Таким чином ми дуже залежимо від цін на міжнародному ринку. Ціни на міжнародному ринку залежать від того, скільки в світі вироблено таких товарів в цілому. Але ціна на зерно міняється з року в рік та протягом року. Я ще пам'ятаю часи, коли фуражна пшениця коштувала $60 за тонну. Зараз $160.

Нам потрібно більше рухатися в бік інтенсифікації виробництва. Урожайність нашої пшениці на рівні чотирьох тонн з одного гектара. Це проти європейських восьми тонн з одного гектара. Або проти рекорду, який був встановлений в Британії – 16 тонн з одного гектара. Якби ми вирощували в два рази більше, можна було б не переживати за ціну.

Чого не вистачає, щоб вирощувати в два рази більше?

Бракує зрошення, в першу чергу. У нас випадає недостатньо опадів. У Франції, для прикладу, середній розмір господарства – 160 гектарів. Людина, що володіє 160 гектарами, знайде в собі ресурси для того, щоб капіталізувати свою ділянку, провести туди і зрошення, і все, що завгодно. Відповідно, ця людина отримає високий урожай. Але у них є власність на землю. Поки у нас не буде права власності на землю та зрозумілого ринку землі, ніхто особливо вкладатися в землю не буде. Бо коли це оренда, немає ніякого сенсу робити довгострокові інвестиції. Але у нас ще не найгірша ситуація. Ще гірше, думаю, в Аргентині, бо там щороку сільгоспвиробник повинен укладати договір оренди на землю.

Ви – за відкриття ринку землі. Це офіційна позиція Зернової асоціації?

Ми і не намагалися сформувати офіційну позицію асоціації. Серед наших членів є багато іноземних компаній. І мені як президенту асоціації не хотілося б, щоб іноземні компанії розповідали всім, що потрібно зробити з українською землею.

Окресліть роль асоціації для ваших членів. Лобізм?

Наша місія – створення бізнес-умов, які будуть задовольняти членів Асоціації. В першу чергу, це пошук балансу у відносинах між людьми, бізнесом і владою. Серед наших членів – компанії зі світовими іменами і сторічною історією. Тож, ми маємо колосальний досвід і ресурс (юридичний, фінансовий), що може допомогти Україні. Ми щільно працюємо з усіма міністерства для розвитку виробництва зернових, беремо участь в розробці законопроектів, консультуємо уряд. І це дає результати: 20 років тому Україна ледь експортувала 1,5 млн тонн зернових, сьогодні – цей показник 47 млн тонн.

Якщо говорити про міжнародну арену, то, наприклад, три місяці тому ми сталим членами IGTC (International Grain Trade Coalition – Міжнародна зернова торговельна коаліція. – «Главком»). Це коаліція всіх асоціацій з усього світу експортерів зерна. Вона збирає проблеми, які є у кожної країни і виносить їх до Світової організації торгівлі. Може і напряму звертатися до країни, яка ставить якісь торговельні бар'єри.

Вона може вирішити і питання України із фумігацією зерна при експорті в Індію?

Вона може звернутись до країни, так. Наступне засідання IGTC відбудеться 15 листопада у Вашингтоні. І ми якраз зараз готуємо всі документи, щоб Україна могла через IGTC звернутись до індійського уряду. При цьому нам потрібно мати союзників. В союзники ми запрошуємо Канаду, яка теж знаходиться в північній півкулі і для неї ринок Індії теж цікавий. Ми запрошуємо Європейський Союз.

До того. як ви посіли місце президента Української зернової асоціації, ходили чутки, що цю посаду може обійняти якийсь іноземний менеджер...

І я навіть сам пропонував кількох іноземців. На той момент я був головою зернового комітету в Європейські бізнес асоціації і не планував ставати президентом УЗА. Та ця посада виборча, і коли попередній президент (Володимир Клименко. – «Главком») запропонував мою кандидатуру на це місце, мене обрали. І я цим маю пишатися.  

Кого пропонували ви? Хто ще був в числі кандидатів на цю посаду?

Я б не хотів про це говорити. Але ми розглядали і іноземців, і тих людей, які сьогодні перебувають на високих державних посадах.

Катерина Пешко, «Главком»

Людовик XIII, с перьями 

Как бы вы охарактеризовали человека, который виски запивает скипидаром и антифризом, а закусывает это всё пропитанными древесным спиртом устрицами и бутербродами с крысиным ядом и мелкими гвоздями? Наверное, самое невинное слово, которое приходит в голову – это "безрассудный". Ирландца Майкла Мэллоя за такие вот "достижения" нью-йоркцы, например, прозвали Железным Майком. А вот происходи подобная история не в Нью-Йорке, а где-нибудь в Тулузе, элегантные французы, описывая такого лихача, могли бы употребить выражение "faire les quatre cents coups" (буквальный перевод – "сделать четыреста выстрелов") в значении "вести разгульную жизнь, совершать всевозможные глупости, безрассудства, безумствовать".

О судьбе Железного Майка поведаю чуть ниже, а пока расскажу о происхождении этого французского фразеологизма. Из сегодняшней рубрики #идиомы_кусок вы узнаете, как французское выражение смешало в конфетную жижу французских королей и французских же протестантов. Но для начала обратимся к нашему специальному корреспонденту в глубине веков – музе, дарующей славу Клио.

Итак, мы помним, что в 1517 году католическая церковь вконец забесила своими индульгенциями Мартина Лютера (не Кинга), и 31 октября он отправил в личку епископу Бранденбургскому и архиепископу Майнцскому свои 95 тезисов. Считается, что именно это событие стало последней каплей влаги на росток раскола в западном христианстве. Но "раскол" слово нехорошее, а Реформация – в самый ок. И очень скоро Папа Римский начинает замечать, что количество новоявленных реформаторов множится с угрожающей силой. Если католицизм постепенно превращался в бабушку у подъезда с корвалолом и переписью проституток и наркоманов, то новый осколок христианского учения протестантизм был румяным, розовощеким хипстером и прямо-таки дышал днем завтрашним. В Европе в то время и так-то не было скучно, а тут прям интересность полезла изо всех тамошних щелей. Протестантизм нацелился на широкую аудиторию, поэтому и псевдонимы примерял разнообразные: было и лютеранство, и кальвинизм, и анабаптизм, и англиканство.

Франция, прожевав багет и опрокинув стаканчик бургундского, твёрдо решила не оставаться в стороне от религиозных махачей и тоже принялась реформировать свою католическую церковь. А чтобы не копировать нейминг соседей, выбрала для своих протестантов новое клёвое название – "гугеноты". Единой версии происхождения этого слова нет. Женевская трактовка нашептала нам на ушко о происхождении слова "гугенот" от терминов "Anguenotz" или "Eiguenots" (искаж. форма нем. "Eidgenossen", что означает – союзники, соратники). Так себя называли женевцы, которые в интересах защиты протестантской веры смотрели в сторону союза с жителями города Берн. Во Франции же у этого термина была другая интерпретация. Мол, корни слова "гугенот" тянутся от имени Гуго Капета, первого французского короля из династии Капетингов, а именно из этой династии шла родословная главы французских протестантов Генриха Наваррского, который впоследствии станет королём Франции, назовётся Генрихом IV и примет католицизм из конъюнктурных соображений. С этимологией всё мутно, в общем, но про Генриха IV мы еще поговорим. Именно ему предстояло хоть и временно, но всё же закопать лягушку войны в столкновениях между французскими католиками и гугенотами. А столкновения были – maman, не горюй.

Гугенотский крест

Читайте также: Как 10-тысячный английский городок в столетней войне Россию победил

Французские религиозные войны, не от лёгкой судьбы названные гугенотскими, разрывали государство целых 36 лет – c марта 1562 г. по апрель 1598 г. В синем углу французского религиозного и политического ринга стояли католики (мощнейший клан Гизов и Екатерина "мать королей" Медичи), а в красном углу – гугеноты (Бурбоны и адмирал де Колиньи, к примеру). Само собой, и соседи французов не зевали – англичане логично поддерживали протестантов, а испанские Габсбурги слали голубями, славшими ободряющие смайлы католикам.

Причиной первого серьёзного конфликта стал неудачный Амбуазский заговор протестантов – они попытались захватить в плен короля Франциска II, показать кукиш влиянию Гизов и передать закулисную власть принцу Конде. Заговор раскрыли, Конде закрыли, но в январе 1562 года таки был издан Сен-Жерменский эдикт, согласно которому гугенотам позволяли исповедовать свою веру за городскими стенами или в частных городских домах. Поскольку ни католики, ни протестанты не остались довольными исходом этой прелюдии, последовала длинная цепочка из вооружённых столкновений. Ну, как цепочка. Как правило, интервалы между гугенотскими войнами были очень короткими (бывало, что и в пределах одного года успевали помириться и повздорить). О старте одной из таких религиозных склок вы точно слышали.

В 1570 г. подписывается Сен-Жерменский мирный договор, по которому гугенотам отсыпали неплохих уступок, и несколько лет мир бумажный вполне соотносился с миром реальным. Однако назначенное на 18 августа 1572 г. бракосочетание между протестантом Генрихом Наваррским и Маргаритой Валуа вносит серьёзные изменения в исторический контекст. По случаю празднества в Париж съезжаются гугеноты со всей страны, для многих из которых, правда, это путешествие станет последним в их жизни. Ведь через шесть дней наступит ночь накануне Дня святого Варфоломея, которая обагрит репутацию и католической церкви, и персонально Екатерины Медичи. Надо сказать, что католикам герцога де Гиза, которые ощущали себя полноправными хозяевами на востоке, западе и севере страны брак с гугенотом был, мягко говоря, не по душе. Ручкаться с южанами, да еще и под руководством адмирала Колиньи, с которым совсем недавно еще сражались на поле боя! Мон дьё, да это чёрт знает что такое!

Всё началось с неудавшегося покушения на Колиньи 22 августа 1572 года. Неизвестно, кто именно организовал оригинальный свадебный подарок – Екатерина Медичи или Гиз и его команда. Но после покушения кто-то из них нашептал королю Карлу IX о возможном восстании гугенотов в ответ. А значит, надо действовать – смотрите, мол, любезный Карл, вот и повод хороший, все враги в одном месте соберутся. Через два дня после покушения именно Колиньи стал первой сакральной жертвой Варфоломеевской ночи. Заговорщики подготовились основательно. В ночь на 24 августа 1572 года католики сообщили "своим", что они должны использовать белые кресты на шляпах и нарукавные повязки, а в окнах домов зажечь свет. Дома же гугенотов полагалось обозначить красным крестом. Вкусив крови Колиньи и услышав сигнальный звон колоколов с парижских соборов, толпа стала резать уже всех без разбору. Кто-то мстил соседу, кто-то целился в любовника жены, кто-то в должника. Но про главных виновников торжества, конечно, тоже не забывали. Гугеноты, которые находились в Лувре и его окрестностях, были убиты, a тех, кому удалось бежать, добили стрелки. Резня длилась не ночь, а около недели, и, выйдя за пределы Парижа, отправилась гулять по французским провинциям. Всего Варфоломеевская ночь забрала жизни примерно 30 тысяч гугенотов. А самое печальное для них было то, что перебили самый цвет французских протестантов. Некоторым, впрочем, даровали жизнь, но в обмен на обращение в католицизм. Например, Генрих IV имел все шансы не стать королём Франции, банально не дожив до своей коронации. Но католичество творит чудеса, и вот уже 22 марта 1594 года Генрих вступает в Париж и якобы произносит знаменитую фразу: "Париж стоит мессы". Хоть гугеноты и обиделись на Генриха IV, но всё-таки, поменяв веру, новоявленный монарх не забыл о бывших единоверцах.

Утро у ворот Лувра (Эдуард Деба-Понсан, 1880 г.)

Именно по его указанию был составлен и утверждён текст закона, который даровал гугенотам вероисповедные права. Назывался этот документ Нантским эдиктом, подписан он был в 1598 г. и свобод в нём было столько, что просто голова шла кругом. Некоторые злые языки даже поговаривали, что у гугенотов просто государство в государстве какое-то получается. Однако с государством не очень вышло, да и с миром не заладилось. Уже в 1610 г. нож католического фанатика Франсуа Равальяка рассекает аорту и лёгкое короля Генриха IV, а заодно и кромсает надежды гугенотов на мирное существование во Франции. В возрасте восьми лет преемником Генриха становится его старший сын Людовик (тот самый король Людовик XIII, который из "Трёх мушкетёров"), но по малолетству ему, конечно, помогает его мать – католичка Мария Медичи. Во время своего регентства она делает шаг в сторону от политики почившего мужа и даже заключает союз с католической Испанией. Милый гугенотам Нантский эдикт пока не отменяют (его отменят в 1685 г.), но опасения у французских протестантов начинают расти. Спустя всего 10 лет после смерти экс-гугенота Генриха ситуация накаляется до предела. Огнеопасной вспышкой стало восстановление Людовиком XIII католических прав в традиционно гугенотской области Беарн (Окситания) и последующий вооруженный её захват. Зная, что мама Медичи едва ли воспитывала сыночка в любви к гугенотству, протестанты решают действовать в ответ. Это приводит к целой череде гугенотских восстаний, которые яркими красками забрызгали карту Франции в 20-х гг. 17 века.

А там, где есть восстания, есть, не поверите, и осады. Захватив за менее чем месяц городок Сен-Жан-д’Анжели, Людовик искал, что бы ему еще такое осадить. Протусив в южном направлении месяца два, монарх остановил свой выбор на другом оплоте гугенотства – городе Монтобан. В Средние века этот город был очагом катарской ереси, за что получил по самые вяленые помидоры от участников Альбигойского крестового похода. Но чуть позже здесь селятся протестанты, и с конца 16 в. тут разрешается жить поклонникам Реформации. Этот же город стал одним из основных центров восстания французских протестантов против политики короля, и 17 августа 1621 года началось его тестирование на прочность. Место во главе экзаменационной комиссии занял cам Людовик XIII. То есть не один, конечно, занял (это было бы глупо), а вместе с поддержкой из 25 000 солдат. Однако на этот раз осада шла не так весело, город сдаваться не желал, а рассерженный монарх, как ни прислушивался, массового обращения в католицизм услышать так и не смог. Тогда Людовик приказал выпалить одновременно из 400 пушек, чтобы запугать неразумных монтобанцев. Отсюда, мол, и выражение – "fairelesquatrecentscoups". Но монтобанцы не только не испугались, а даже хамовито пировали и обидно обзывались из-за стен. Есть даже сведения, что они из сахара и шоколада приготовили конфеты, похожие на пушечные ядра и сложили их таким образом, чтобы осаждавшие увидели и испугались запасов прочности горожан. И вроде бы именно поэтому через 86 дней после начала осады Людовик оставил негостеприимный город и несолоно (а местами даже сладко) хлебавши отправился восвояси.

Читайте также: Жуткая история анатомии: убийства во имя науки и звонкой монеты

Людовик XIII готовится к монтобанскому пикнику

Как это часто бывает с фразеологизмами, восторженные романтики и беллетристы донесли до наших дней историю осады города Монтобан не вполне точно. Красивая версия происхождения выражения на поверку оказалась вымыслом. Нет, осада Монтобана действительно имела место и по городу на самом деле стреляли – сегодня даже на стенах восьмигранной колокольни местной церкви Сен-Жак можно увидеть следы от тех ядер. Вот только единовременного залпа в 400 пушек быть никак не могло. Согласно документальным доказательствам Людовик притащил к оплоту гугенотства всего-то 38 пушек (даже в самом Монтобане их было 40 шт.), так что история выходит достаточно пресной. Если, конечно, не считать, что из 25 000 солдат Людовик потерял в осаде около 16 000 человек. Впрочем, такое идиоматическое разоблачение не мешает современным жителям Монтобана ежегодно праздновать "La fête des 400 coups" (Праздник 400 выстрелов). Во время празднества каждый житель и гость городка может полакомиться так называемыми "Ядрами Монтобана" (Boulets de Montauban) – конфетами из жареного фундука, покрытого чёрным шоколадом или слоем сахара.

В октябре 1985 года, в ознаменование трёхсотлетней годовщины отмены Нантского эдикта, президент Франсуа Миттеран принёс официальные извинения потомкам гугенотов во всём мире. А правительство даже выпустило специальную почтовую марку с надписью "Франция – дом гугенотов" (Accueil des Huguenots). Пожирание калорий на народных гуляниях и извинения – это, конечно, хорошо, но гугеноты постепенно растворяются в наши дни. То есть сегодня в мире есть последователи гугентского учения, но количество их сильно сократилось за последние десятки лет. Всё-таки время основательно потрепало их ряды. Время и Людовик XIII, конечно. Последний, видимо, предчувствуя, что писатели переврут историю 400 выстрелов, преподнёс филологической науке другой подарок, и даже поценнее. По совету верного Кардинала Ришельё он в 1635 году принял под своё покровительство Французскую академию (Académie Française), в стенах которой с тех пор изучают французский язык и литературу и регулируют нормы французского языка.

Кардинал Ришельё при осаде Ла-Рошели (Анри-Поль Мотт, 1881 г.)

Не до французского языка было только нашему давнишнему ирландскому приятелю Майклу Мэллою – пожирателю ядов и гвоздей. Мы его тут уже успели в сумасброды и "безрассуды" записать, но справедливости ради надо сказать, что делал он всё это не по своей воле. Мэллой был бомжом и алкоголиком, а у бомжей и алкоголиков далеко не все друзья приличного воспитания. Пятеро знакомцев Мэллоя и по совместительству весьма предприимчивых нью-йоркцев – Тони Марино, Джозеф Мёрфи, Фрэнсис Паскуа, Хёрши Грин и Даниэль Крисберг – решили пригласить Майка принять участие в страховой авантюре. Согласно установленным правилам этой аферы Майкл должен был как можно быстрее сдохнуть, а друзяки – получить выплату в $3 500 по полису (по нашим временам – где-то $66 000). Поначалу бизнесмены рассчитывали просто споить ирландца вусмерть (ха-ха!!!), но, когда это не вышло, в ход пошли пропитанные древесным спиртом устрицы и мелкие гвозди. Когда и это не сработало, рассердившись подобно Людовику XIII, пятёрка решила просто вытащить Майка на улицу в -26° и вылить ему на грудь ведро воды. Майк на следующий день начал покашливать, но пить и бродяжничать продолжал в лучших своих традициях. За кашель выплат не предусматривалось, поэтому друзья перестали креативить и тупо переехали упрямого ирландца машиной. А потом еще раз. Мэллой, конечно, попал в больницу, но через несколько недель снова шлепал по улицам припорошенного снегом Нью-Йорка.

22 февраля 1933 года злоумышленники таки добились своего – заволокли Майка на кухню и засунули ему в рот газовый шланг. Майкл Мэллой наконец-то умер, а несостоявшиеся выгодоприобретатели стали хвастаться в застаканных беседах своей хитростью, попутно восхищаясь живучестью несчастного ирландца. Правда, очень скоро слухи дошли до полиции и злоумышленники (четверо из пяти) отправились греться на электрический стул. А Железного Майка похоронили за счёт города, и память о нём жива в сердцах и песнях нью-йоркцев и по сей день. Равно как жива и память монтобанцев о своих гугенотских орехах, осадах и прочих безрассудствах молодости.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitterі Telegram

Пляжи Квинсленда и островов Тиви (Австралия): ядовитые кубомедузы

Считается, что австралийские пляжи — самые опасные в мире. Помимо нападений акул, которые в Австралии обычное явление, почти каждый год на курортах северного побережья отдыхающие становятся жертвами кубомедуз. Они, как известно, обладают одним из самых сильнодействующих животных ядов, а ожог, вызываемый их стрекательными клетками, может привести к летальному исходу в течение нескольких минут. При этом такие медузы довольно неприметны, и заметить их в воде непросто.

Столкновение с ними наиболее вероятно в водах Тиморского и Арафурского морей, омывающих пляжные территории островов Тиви и северо-восточное побережье штата Квинсленд. «Морские осы» — как их иногда называют — даже стали своеобразным символом этих курортов: в 2011 году в Австралии изданием даже выпустили серебряную монету с изображением чудовища.

Квинсленд, Австралия:

Впрочем, летальные исходы от встреч с кубомедузами все же довольно редки. Наиболее уязвимые их жертвы — дети: именно они чаще всего не выживают после полученных ожогов. Так, из 30 зарегистрированных случаев нападений на северном побережье Австралии за последние 20 лет 12 из них закончились детской смертью. Тем не менее в прошлом году чудом удалось спасти 10-летнюю девочку, которая была доставлена в госпиталь с многочисленными ожогами.

Закат над пляжем Nudgee Beach, Квинсленд, Австралия:

Во избежание риска специалисты советуют воздержаться от купания на северном побережье Австралии с октября по апрель, особенно во второй половине дня, когда медузы наиболее активны.

Чайные деревья, Квинсленд:

Пляжи Фиш Хук, ЮАР (Fish Hoek beach): белые акулы

Самая распространенная пляжная опасность в мире — это, конечно, акулы. По последним данным Международного реестра нападений акул, в 2010 году в мире было зафиксировано 79 неспровоцированных атак, 6 из которых закончились для отдыхающих смертью. Из-за климатических изменений морские хищники стали более агрессивны, и, согласно прогнозам, в этом году количество нападений только увеличится.

Побережье Кейптауна не раз признавалось самым опасным местом в мире для туризма: в водах Атлантического океана, омывающих берега провинции Вестерн Кейп, обитает одна из самых крупных в мире популяций белых акул, которые с наступлением жары становятся особенно агрессивными.

И даже несмотря на то, что на большинстве пляжей самого популярного южноафриканского курорта Фиш Хук еще в 1960-х годах были установлены подводные сети, нападений хищниц избежать все же не удается. Так, в 2010 году здесь было зарегистрировано 21 неспровоцированное нападение акулы, 6 из которых закончились смертью. Последний случай нападения акулы на человека в пределах береговой линии пришелся на январь прошлого года и был особенно жестоким: части тела растерзанного мужчины полиция вылавливала на протяжении всего последующего месяца.

Те, кто не хочет повторить судьбу несчастного, могут следить за активностью белых акул на сайте организации Shark Spotters в разделе«shark activity»: последнее появление белой хищницы там было зарегистрировано 21 июня.

Zipolite Beach (Мексика): сильное подводное течение

Тихий и маленький пляж с шелковым белым песком и бирюзовыми водами Тихого океана привлекает многих туристов. Однако местные жители предпочитают избегать этого места — особенно в период с апреля по июнь, когда вода, как здесь принято говорить, «бунтует».

Бунт этот выражен сильным подводным течением, в том числе и обратным, которое сложно заметить с берега. Кроме того, в летние месяцы в период полнолуния обычно происходят приливы и отливы экстерриториальных вод, с силой потока которых сложно справиться даже взрослому человеку. Опасность усиливается и за счет морских скал и утесов, которые скрываются в океанской пучине.

Каждый год власти Мексики тратят приличные суммы на организацию работы спасателей, и действительно с 2007 года на пляже не было зарегистрировано ни одного смертельного случая (хотя в 2010 году было официально спасено 180 человек, которые не справились с течением, проигнорировав установленные на берегу красные флаги).

Кстати, название пляжа и бухты — Зиполите — весьма тревожно само по себе: в переводе с местного сапотекского диалекта это означает«берег мертвых». Тем не менее пляж известен как одна их главных летних целей нудистов и хиппи со всего мира: отдых там недорог, а места живописны.

Атолл Бикини (Маршалловы острова): высокий уровень радиации

Этот небольшой атолл в Тихом океане знаменит не только тем, что дал название купальнику, эффектным появлением в котором прославилась Брижит Бардо в фильме «И Бог создал женщину». В период с 1946-го по 1958-й США использовали остров для испытаний атомной и водородной бомб в рамках операции «Перекрестки».

Подводное испытание Baker в лагуне атолла Бикини 25 июля 1946 года:

В ходе испытаний 1 марта 1954 года остров почти полностью подвергся разрушению. Впоследствии же более 800 жителей тихоокеанского атолла умерли от различных онкологических заболеваний, вызванных ядерными испытаниями.

Кладбище, Атолл Бикини, Маршалловы Острова:

Уровень радиации здесь до сих пор выше нормы: средняя доза внешнего облучения составляет около 3,8 Р/ч. Но тем не менее многие полагают, что некоторые пляжи Бикини вполне пригодны для отдыха: туристов со всего света привлекает изолированность «ядерного» острова. Впрочем, попасть на атолл не так уж и просто: либо в составе Центральной тихоокеанской экспедиции погружений, либо,в качестве туриста, заказав тур на официальном сайте Бикини. Семидневные поездки обычно совершаются с середины апреля по ноябрь в группах по 12–15 человек.

Атолл Бикини:

Пляж New Smyrna (США): акулы, несчастные случаи, удары молнии

Один из центральных пляжей Флориды по праву снискал славу самого несчастливого курорта штата. В 2010 году там было зафиксировано 640 столкновений различных плавательных средств, 68 из которых закончились смертью — самое большое количество несчастных случаев на воде, зарегистрированных когда-либо на пляжах США. Специалисты объясняют это сильной переполненностью пляжа: у спасателей и водного патруля просто нет возможности за всеми уследить.

Кроме того, New Smyrna также опасен из-за частых вспышек молний. За последние 50 лет от удара молнией здесь погибли 459 человек. По словам сотрудников службы безопасности, люди на пляже являются самыми высокими точками, а это значит, что во время гроз они априори становятся мишенями для разрядов.

Помимо всего перечисленного выше и вне зависимости от погоды, отдыхающие на пляже New Smyrna — мишени для акул. Прошлым летом 13 человек было укушено и, к счастью, лишь 1 случай оказался смертельным. Поэтому неудивительно, что эвакуация людей с последующим многодневным закрытием территорий на этом пляже — довольно частое явление.

Вид на пляж New Smyrna и взлетающий шаттл Дискавери, Флорида, 5 апреля 2010:

Пляж Copacabana (Бразилия): высокий уровень преступности

Бывший в середине 1950-х годов площадкой для отдыха высшего общества, сегодня пляж Копакабана в Рио-де-Жанейро имеет репутацию самого неблагополучного места для отдыха: индекс преступности там — один из самых высоких во всей Бразилии. Ограбления, проституция, торговля наркотиками, изнасилования и даже киднеппинг — будничные явления для этого места. В 2010 году жертвами различной тяжести преступлений здесь стали более 80 человек, а 30 человек были убиты.

Для правительства Бразилии этот регион — один из самых проблемных: именно в районе Копакабана, по данным полиции, проживает самое большое количество наркобаронов и представителей мафии. Отдыхающие же рассказывают, что опасность поджидает туристов не только на самом пляже Копакабана, но и в отелях на берегу тоже не всегда бывает спокойно. А тем, кто решит взять, например, яхту напрокат, стоит помнить, что в водной области Копакабана не редки случаи пиратских захватов судов.

Repulse Bay (Гонконг): мусор

Оригинальное китайское название этой островной бухты на юге Гонконга переводится как «место, где гнездятся чайки». Однако птицы давно уже оставили этот залив: мусор и различного рода загрязнения — типичные проблемы городских пляжей — в Repulse Bay достигли своего апогея.

Бухта Repulse Bay:

Строительные работы, начавшиеся еще в начале XX столетия, наносят огромный ущерб экологии всего региона: отходы производства сбрасываются прямо в воды Южно-Китайского моря. Загрязнение вод залива настолько велико, что в некоторых его местах были замечены«красные потоки», а эпидемиологические проверки состава воды показывали наличие в ней рекордного количества химических элементов. Хотя на фотографиях это не особо видно:

Все это привело к росту бактерий и размножению водорослей-паразитов, которые убивают всю морскую жизнь и к тому же обладают стойким неприятным запахом. Местные жители и экологические организации не раз пытались бороться с индустриальным беспределом: периодически здесь устраивают забастовки и акции в защиту экологии региона. Но власти предпочитают удобству жизни граждан экономическую выгоду: недвижимость в районе Repulse Bay считается одной из самых элитных и дорогих во всем Гонконге.

Пляжи Сан-Паулу (Бразилия): пираньи

Со времен известного путешествия Теодора Рузвельта в Амазонию, когда он видел, как жертвами плотоядных пираний становились крупные животные и слышал рассказы о заживо съеденных туземцах, отношение к пираньям не изменилось. Речные хищники до сих пор представляют опасность для человека.

Пиранья:

Наиболее активны они в юго-восточных притоках реки Амазонки в Бразилии. Так, в 2002 году на пляже Conceicao в городе Санта-Крузе за пять уик-эндов жертвами «речных гиен» стали 38 купальщиков. Еще две вспышки агрессии рыб были зарегистрированы в 2003 году на пляжах городов Итапуи и Иаканга: там за 2 недели от пираний пострадали более 50 человек. По последним же данным, наибольшие опасения вызывают пляжи города Сан-Паулу, где в декабре 2009 года пираньи покусали 74 человека. И хотя официальных сообщений о гибели людей не поступало, были зафиксированы многочисленные случаи ампутации пальцев у отдыхающих.

Побережье Сан-Паулу:

Экологи объясняют вспышки агрессии у речных хищников вмешательством в их зону обитания: строительство речных дамб создает условия для неконтролируемого размножения пираний и, как следствие, возникновения их «гнезда» там, где его не должно быть, — в общественных местах купания.

Побережье Сан-Паулу:

Пираньи достигают до 30 см в длину, взрослая пиранья способна легко перекусить пополам человеческий палец. Стоит, впрочем, помнить, что не все пираньи плотоядные: некоторые из них могут питаться лишь растениями, водорослями или семенами. Поэтому многочисленные фильмы ужасов, посвященные кровожадным и беспощадным речным хищникам, во многом, как утверждают биологи, банальное преувеличение.

Зубы пираньи:

Пляжи Вирджиния-Бич (США): нападения диких лис

Вирджиния-Бич упоминается даже в Книге рекордов Гиннесса: это город с самым длинным общественным пляжем на побережье Атлантического океана и Чесапикского залива. Кроме того, он также считается одним из самых чистых и благополучных курортных городов Америки.

Вирджиния-Бич:

Однако парки и пляжи Вирджиния-Бич привлекательны не только для туристов, но и для диких зверей. Нападения бешеных лис на людей участились здесь с июня 2010 года, а в марте 2011-го лиса напала на троих посетителей пляжа, нанеся им несколько укусов и царапин.

Нападения лесных зверей в Вирджиния-Бич вообще довольно часты: помимо диких лис, осенью 2006 года The Magazine of Virginia Beach также сообщал, что в лесной полосе пляжа вблизи мусорных баков были замечены дикие еноты и белки — потенциальные переносчики различных заболеваний.

Закат над Вирджиния-Бич:

Cable Beach (Австралия): крокодилы

Не так давно внимание биологов привлек 22-километровый пляж Cable Beach в австралийском Бруме. Именно там были засвидетельствованы многократные появления ужасающих по размерам рептилий, а совсем недавно —в понедельник, 25 июля — пляж в очередной раз был официально закрыт.

Cable Beach:

Как биологический вид, крокодилы находятся под защитой австралийского законодательства, и охота на них запрещена с 1974 года. Именно это, как отмечают специалисты, и служит причиной участившихся нападений хищников на людей. В 2009 году, после целой серии нападений, в том числе и на детей, возник спор о частичном снятии запрета на ловлю рептилий (хотя бы на 25 представителей в год). Однако власти Австралии не дали на это согласия, опасаясь, что такие меры привлекут туристов, мечтающих заполучить челюсти крокодила в качестве охотничьего трофея.

Австралийский крокодил:

Обычно нападения крокодилов в Австралии происходят на пляжах Северной территории — на таких популярных курортах, как Квинсленд и вокруг города Дарвин. За последние 25 лет здесь было зарегистрировано более 10 смертельных случаев нападений хищников на людей.

Cable Beach, Австралия: